Матриця наслідків/імовірностей — це засіб поєднання якісних або напівкількісних оцінок наслідків і ймовірностей для отримання рівня ризику чи ранжування ризику.
Формат матриці та застосовувані відповідні визначення залежать від оточення, у якому її використовують, отже, важливо використовувати таку структуру, яка відповідає обставинам.
Матрицю наслідків/імовірностей застосовують для ранжування ризиків, джерел ризику та заходів з обробляння ризиків залежно від рівня ризику. її зазвичай використовують як засіб вибирання, коли ідентифіковано багато ризиків, наприклад, для визначення того, які ризики потребують подальшого чи докладнішого аналізування, які ризики необхідно обробляти насамперед або які з них треба розглядати на вищому рівні керування. її можна також застосовувати для вибирання тих ризиків, які на даний час не потребують подальшого розглядання. Цей вид матриці ризику також широко застосовують для визначення прийнятності чи неприйнятності ризику (див. 5.4) відповідно до його позиції у матриці.
Матрицю наслідків/імовірностей можна також використовувати, щоб сприяти обмінюванню інформацією про загальне сприйняття якісних рівнів ризику в усій організації. Спосіб, у який установлюють рівні ризику, і призначені для цього правила прийняття рішень, потрібно узгоджувати стосовно готовності організації до ризику.
Форму матриці наслідків/імовірностей використовують для аналізування критичності у межах ЕМЕСА чи для встановлення пріоритетів після застосування НАZОР. Її також можна використовувати в ситуаціях, коли наявних даних недостатньо для докладного аналізування чи коли ситуація не виправдовує витрат часу та зусиль на проведення більш кількісного аналізування.
Вхідні дані процесу — спеціалізовані шкали для наслідку та ймовірності і матриця, яка їх об’єднує.
Потрібно, щоб шкала (чи шкали) наслідків охоплювала(-и) весь діапазон різних типів розгляданих наслідків (наприклад: фінансові збитки, безпека, довкілля чи інші параметри, залежно від оточення) — від максимально правдоподібного наслідку до найнижчого розгляданого наслідку. Частковий приклад показано на рисунку В.13.
Шкала може мати будь-яку кількість рівнів. Найпоширеніші — шкали з 3, 4 чи 5 рівнями.
Шкала ймовірності також може мати будь-яку кількість рівнів. Визначення щодо ймовірності потрібно вибирати такі, щоб вони були якомога однозначнішими. Якщо для визначення різних імовірностей використовують числові значення, то треба навести одиниці вимірювання. Потрібно, щоб шкала ймовірності охоплювала діапазон, що відповідає виконуваному дослідженню, а також щоб найнижча ймовірність була прийнятною для найвищого визначеного наслідку, в іншому випадку всю діяльність, пов’язану з найвищим наслідком, визначають як неприпустиму. Частковий приклад показано на рисунку В. 14.
Матрицю будують, наводячи наслідок на одній осі, а ймовірність — на іншій. На рисунку В. 15 показано частковий приклад матриці з 6-тирівневою шкалою наслідку і 5-тирівневою шкалою ймовірності.
Рівні ризику, наведені в клітинках, залежатимуть від визначень щодо шкал імовірностей/наслідків. Матрицю може бути побудовано з наданням переважної вагомості наслідкам (як показано) або ймовірності, або вона може бути симетричною залежно від випадку застосування. Рівні ризику може бути пов'язано з правилами прийняття рішень, наприклад, рівнем уваги з боку керівництва чи шкалою часу, за якою потрібно реагувати.
Шкали ранжування й матрицю можна формувати на основі кількісних шкал. Наприклад, у контексті надійності шкала ймовірностей може зображати індикативні інтенсивності відмов, а шкала наслідків — грошові витрати, зумовлені відмовою.
Застосування цього методу передбачає наявність осіб (переважно— команди) з відповідною компетентністю, а також усіх доречних даних, що будуть у пригоді для експертних суджень щодо наслідків і ймовірностей.
Для ранжування ризиків користувач спочатку знаходить ознаку наслідку, яка найбільше притаманна ситуації, потім визначає ймовірність, з якою ці наслідки виникатимуть. Після цього, залежно від матриці, фіксує рівень ризику.
Багато ризикових подій можуть мати певну низку наслідків з різними відповідними ймовірностями. Незначні проблеми зазвичай виникають частіше за катастрофи. Тому треба вибирати між ранжуванням найпоширенішого наслідку, найважливішого наслідку чи інших поєднань наслідків. У багатьох випадках доцільно зосереджувати увагу на найважливіших можливих наслідках, оскільки вони є найбільшою загрозою та завдають чимало проблем. У деяких випадках може бути доцільним ранжувати звичайні проблеми та малоймовірні катастрофи як окремі ризики. У цьому випадку важливо використовувати ймовірність, яка відповідає саме вибраному наслідку, а не ймовірність події в цілому.
Рівень ризику, визначений за матрицею, може бути пов’язано з правилом прийняття рішень, наприклад, стосовно потреби обробляти ризик.
Вихідні дані — ранг кожного ризику чи ранжований перелік ризиків з визначеними рівнями важливості.
| Переваги | Недоліки |
|---|---|
|
|
Результати залежатимуть від рівня докладності аналізування, тобто, чим докладніше аналізування, тим більша кількість сценаріїв, кожний з яких має нижчу ймовірність. Це зумовлює недооцінювання фактичного рівня ризику. Спосіб групування сценаріїв під час описування ризику має бути однаковим і визначеним на початку дослідження.